:: Виктор КАЛИНА :: Пресса
       

 

 

Друзья мои и поклонники! Я сознательно размещаю все статьи, в которых пишется и рассуждается обо мне. Мне нечего скрывать, а тем более нечего стыдиться. Среди журналистов, как в любой среде, есть люди и профессионалы с большой буквы! Честные, порядочные, объективные, а есть нелюди, негодяи, карьеристы или просто черти (лица далёкие от журналистики). Читайте! Вам решать, где правда, а где ложь за деньги или по указу сверху, по заказу. Как всегда сделаю приписку: "Остерегайтесь, журналюги!"

Никого не стыдно, ничего не жалко!



.:: 30.12.11



МРІЇ ЗБУВАЮТЬСЯ!

ЗВЯГЕЛЬ

Чи збуваються мрії новорічної ночі? Стаючи дорослими, чомусь ми все менше віримо у це. І тільки діти бережуть у серці свої заповітні мрії, з нетерпінням очікуючи Нового року. Ось добре відома казка про Попелюшку — яка ж дівчинка не мріє стати принцесою? Навіть біля пателень і казанів Попелюшка співала і мріяла, очікуючи на диво, та уявляла собі…
Що уявляла собі ця тендітна чарівна чорнявка, щовечора поспішаючи в один із новоград-волинських барів на роботу? Ні, вона не мила брудний посуд, не розносила страви по столиках і навіть не змішувала коктейлі в барі. Вона співала. Співала щовечора під стукіт ножів і виделок, регіт хмільної публіки та брязкіт тарілок у сусідньому віконці мийки. І тільки інколи, коли вона повністю поринала у світ музики, декорації раптом змінювалися, і в її уяві поставала сцена, глядацький зал, який, затамувавши подих, слухає її спів — спів Олесі Діаментової.
Вона привернула мою увагу відразу. Якось потрапила до цього бару на день народження подруги. «Там непогано — нахвалювали це кафе, буде жива музика». Чесно кажучи, вислів «жива музика» провінційного гатунку — поняття далеко неоднозначне. Тому особливих очікувань не було. Але коли залунав голос Олесі — чистий і кришталево-дзвінкий, — навіть не будучи фахівцем у музиці, зрозуміла — це талант. І слухала, затамувавши подих, забувши про наїдки, просто насолоджувалася виконанням.
І ще один випадок залишився у моїй пам’яті. Свято міста, втомлені артисти, столичні зірки, заходять до цього ж кафе повечеряти. Трішки зверхні, трішки гонорові — аякже, не часто доводиться виступати на такій периферії. Але гроші свої так чи інакше відпрацювали, може, і не старалися особливо, може, просто трохи потупцяли під фонограму, але натовп перед сценою на свято завжди неабиякий і глядач вдячний — оплески, овації, новоград-волинці вітали відомі імена. Тому, коли до мікрофону вже у кафе підійшла маленька співачка, дехто скривився — і ці туди ж, у артисти… Бачила я всі ці моменти на власні очі і пильно спостерігала, що буде далі. А далі залунав голос Олесі, і… запала мовчанка. Олеся співала пісню французькою мовою «Жютем» — сумна мелодія брала за душу, ніжні переливи краяли серце, і все кафе наповнилося якоюсь особливою аурою. У залі завмер сміх, затихли голоси, і набундючені артисти шанобливо замовкли. Так і прозвучала ця пісня з вуст Олесі — у якійсь благоговійній тиші. І мені здалося навіть, що декілька облич столичних знаменитостей перекосило від заздрощів. Пісня змовкла, всі теж мовчали ще деякий час, неначе заворожені, і тільки житомирські «Древляни» гучно аплодували, а їх соліст, пан Градовський виявив бажання познайомитися зі співачкою. Мабуть, подумала я тоді, нарешті таки запропонують дівчині щось більш гідне її виконання.
«У вас талант, вам потрібна велика сцена, ви варті значно більшого!» — ці слова їй говорили часто, проте… Олеся так само щовечора поспішала до кафе на роботу, адже треба було на щось жити, а особливих перемін у житті не відбувалося. А за якийсь час у кафе з’явилася інша співачка, і провінційне життя нашого містечка потекло собі далі.
Кілька років я не бачила Олесю. А потім у місті з’явилися яскраві рекламні плакати з повідомленнями про те, що виступатиме у нас із гастролями один із відомих виконавців жанру «шансон» Віктор Калина — разом із шансоньє з плакату на глядачів дивилися дві красуні і було означено, що цей дует — новостворена група «Жара». У одній з дівчат я впізнала Олесю і відразу вирішила взяти квиток на концерт. Дуже цікаво було довідатися, як склалася доля цієї загадкової дівчини.
Олеся дійсно була на сцені, спочатку на другому плані, як бек-вокалістка, а потім і сама в дуеті з Віктором та його дружиною (а саме нею виявилася та друга дівчина з плакату)виконувала пісні.
Але ще хотілося б розповісти про враження від самого концерту. Глядачів зібралося чимало — більше двох третіх глядацького залу було заповнено. Я ніколи не була прихильницею такого жанру як «шансон», проте цей концерт, мабуть, виявився чи не найвдалішим серед тих, які відбувалися на сцені Новоград-Волинського Палацу культури за участю заїжджих гастролерів. Цікаво, що не було того вечора ні особливого оформлення сцени, ні грандіозного і феєричного та видовищного шоу. Була просто музика і пісні, які Віктор пише сам і які є часткою його життя. Він попередив із перших акордів, що не збирається співати «тюремні блатняки», хоча сам таки побував за гратами разом зі своєю дружиною Світланою (це було, як повідомив, несправедливе обвинувачення). Переважно виконував ліричні пісні і не просто виконував — посилав у зал настільки потужну енергетику, що за якийсь час уже не було жодного байдужого глядача — посмішки, оплески, хтось підспівував, такого єднання залу і виконавця мені досі ще не доводилося бачити. Віктор виходив до глядачів і потискав руки, ставав на коліна перед жінками, оспівуючи прекрасне почуття кохання, а його трішки хриплуватий голос неначе оксамитом огортав усіх присутніх. Він із задоволенням представив Олесю і запевнив, що гастролі до Новограда-Волинського — це ініціатива саме цієї дівчинки.
Вже після концерту мені без проблем вдалося підійти і поспілкуватися з Віктором Калиною, який анітрохи не страждає на «зіркову хворобу», — запросто роздавав автографи, фотографувався з усіма бажаючими, даруючи всім своїм прихильникам якісь хороші слова. А прихильників було чимало — отримавши згоду співака на інтерв’ю, мені довелося терпляче очікувати на закінчення фотосесії. І ось, коли нарешті пристрасті стихли, цікавлюся:
— Вікторе, як ви сьогодні почували себе на новоград-волинській сцені?
— Мені дуже гарно сьогодні працювалося, бо я завжди шукаю резонанс, діалог із залом. Це вдалося. Для мене навіть важливий не сам зал як приміщення, а душевність — вона була присутня. Мені дуже сподобалося ваше місто. А оскільки наша нова солістка — з Новограда-Волинського, то ми сюди будемо приїжджати щороку.
— Цікаво, як дівчина з Новограда потрапила у вашу групу?
— Проект цієї групи робився під мою дружину Світлану. В 2005 році у мене виникла ідея створення групи «Жара» — жаркі дівчата поряд зі мною. Нам потрібна була ще одна хороша солістка. В місті Овручі живе мій представник на Україні — Олександр Савченко, який зовсім випадково познайомився з Олесею і запропонував їй спробувати себе в цьому проекті. До речі, я два роки шукав собі хорошу солістку, переслухав більше ста чоловік і зупинився саме на ній — мені дуже сподобалася ця співачка. У неї такий щемний голосок і особлива енергетика виконання.
Бажаю читачам вашої газети всіх благ і добробуту, щоб 2012 рік став початком чогось нового, новою сходинкою до наступних звершень!
Із самою Олесею ми зустрілися наступного дня у тому ж кафе, де вона працювала кілька років тому. Дівчина відразу привітно посміхнулася і погодилася трішки розповісти про себе:
— Народилася в Німеччині, тато мій — військовослужбовець. Потім ми переїхали в місто Овруч, на Житомирщину. Там закінчила музичну школу, поступила в Київ, в Університет культури, по класу вокалу отримала фах викладача з цієї спеціальності. Вийшла заміж також за військового, і чоловік приїхав служити саме до Новограда-Волинського, а я — з ним. Працювала за спеціальністю в Палаці культури, а потім пішла в декретну відпустку. Народилася у мене донечка Настуся. Були у нас проблеми зі здоров’ям. Потрібні були гроші на лікування дитини — і я почала підробляти в кафе, це тривало близько двох років. Але на лікування за кордоном потрібні були десятки тисяч доларів. Нам пощастило знайти благодійника — ним стала Оксана Марченко, яка дуже багато допомагає хворим дітям.
Маленьку вилікували, а я поїхала працювати в Київ — там також співала в ресторані. Донечка жила з моєю мамою в Овручі, і коли я одного разу приїхала їх провідати, то мій знайомий попросив мене попрацювати на весіллі, де і почув мене арт-директор Віктора Калини, він і повідомив мені, що Віктор шукає солістку. Я спокійно сприйняла цю пропозицію, бо вона не була першою. Мене вже стільки разів всюди забирали, що я навіть не звернула увагу на чергову пропозицію. Він мені дав диск, але я не була прихильницею шансону, тому просто кудись закинула той диск і не «заморочувалася». Поїхала відпочивати на море. Однак мені подзвонили і попросили написати листа Віктору Калині. Написала і отримала відповідь, що Віктор дійсно шукає вокалісту, йде великий кастинг у Білорусі і в Москві, попросив вислати свої пісні і фото. Вислала і отримала запрошення на роботу.
Під час гастролей по Білорусі я відчула вже себе більш впевнено на сцені, багато чому навчилася — це була наче генеральна репетиція. Хоч і важко мені було так надовго розлучатися з рідними, але ні про що не жалкую, бо це була моя мрія, я йшла до цього все своє життя. Я ще ж їздила на Х-фактор і на «Україна має талант» — пройшла там і там перші тури, але, у зв’язку з лікуванням дочки і виїздом за кордон, далі участі в цих програмах не змогла взяти. Віктор і Світлана Калина — дуже хороші люди, добрі, душевні, практикують парапсихологію, допомагають дуже багатьом людям.
У січні у нас буде 5 концертів у Москві, на початку лютого починається величезний тур по Білорусії і Росії. А весною ми плануємо випустити в світ свій альбом групи «Жара». У цей колектив мені вдалося принести нотки ліричного шансону.
— Що плануєте на найближче майбутнє і чи вдалося вам зберегти дитячу віру у те, що мрії, особливо новорічної ночі, збуваються?
— Звісно, у мене багато планів на майбутнє. Думаю, все вийде — потрібно вірити і не опускати руки, просити у Бога і дякувати за все, що він дає. Навіть за біду, яка трапляється в нашому житті, бо всі випробовування посилаються на благо нашої душі. А зараз життя дуже жорстоке і потрібно задуматися — як ми живемо, до чого прагнемо.
Маючи нагоду, хочу привітати всіх новоград-волинців з Новим роком, побажати миру і злагоди в кожній родині, міцного здоров’я, щастя і радості, успіхів! І обов’язково вірити у те, що мрії збуваються! Особливо — новорічної ночі.
— І вам успіхів, Олесю!

Лариса ГЕМБАРСЬКА
Фото Олександра СТОПИЧЕВА

 

Проведите выходные и летние дни в Калиновой долине

Крестьянское (фермерское) хозяйство Виктора и Светланы Калина: усадьба «КАЛИНОВА ДОЛИНА» - сельский, экологический туризм

Ужин с Виктором Калина!

Официальный сайт Виктора Калины
Код баннера:

Ниже размещены плакаты. Кликнув на картинки вы сможете их увидеть в большом размере.











Я покупаю музыкальные инструменты только здесь!
Я покупаю музыкальные инструменты только здесь!


   
down
ВКонтакте Facebook Одноклассники YouTube
Написать администратору!
Дизайн и разработка: Лукьянчик Андрей. 2010г. iloveks.x@gmail.com